Потенціал пружності в надії на Бога

«Так говорить Господь: Стримай голос свій від голосіння, і від сльози свої очі, бо є нагорода для чину твого, говорить Господь, і вони вернуться з краю ворожого! І для твого майбутнього є сподівання, говорить Господь, і до границь твоїх вернуться діти твої!» (Єр.31:16-17).

Бог говорить, що є надія. А коли є надія — є майбутнє. Якщо немає надії — немає майбутнього. Ми служителі надії. І наше служіння — та вістка, яку ми несемо, — гарантує майбутнє народу, якому ми служимо. Від нашого служіння залежить доля майбутнього покоління. Ми більше, ніж релігія. Ми маємо вістку, якою повинні поділитися зі своїм народом та з іншими народами, про те, що надія — тільки в Бозі.

Надія в єврейському контексті походить від слова «мотузка, яка сполучує щось із чимось». Коли наше серце прив’язане мотузкою до матеріальних речей або ж до людей, то надія руйнується разом із тим, до чого ми прив’язалися. Тому з іншого боку нашої мотузки має бути Господь, Який тримає цю мотузку надії.

Є два процеси, тісно пов’язані з надією. Перший — відновлення, реставрація. Реставрувати — значить повертати до оригіналу, попереднього стану. У нашому випадку — до стану святості, що включає в себе й позбавлення сорому.

Господь обіцяє, що, прийшовши до Нього, ми будемо відновлені й сором буде забрано. Якщо ми пройдемо цей процес, Господь обіцяє чудове майбутнє.

Говорячи про відновлення, варто виділити такий термін, як «пружність». Цей термін походить із інженерії й визначається як здатність матерії після впливу різних зовнішніх чинників та факторів повертатися до свого попереднього стану.

Цей термін використовується й в психології для того, щоб описати здатність людини переживати труднощі, а потім відновлюватися. І кожному пастору, служителю, кожному християнину й Церкві загалом потрібна ця здатність бути пружними. Не лише для того, щоб стояти лицем до лиця з викликами. А й для того, щоб, подолавши ці виклики, стати ще сильнішими, ніж були до того.

Якщо застосувати термін «пружність» до нинішньої ситуації в Україні, можемо побачити, що українці мають силу подолати цей тиск. А отже, мають потенціал і для зміцнення й відновлення. Це дасть їм змогу преобразитися, вирости й вдосконалитися.

Дуже важко зберігати віру в стражданнях, але надія каже: «Усе допомагає на добро тим, хто любить Бога». І Церква в цій війні не буде переможеною. Так, Церква буде переживати безліч ударів, наше служіння зазнаватиме тиску, але, маючи потенціал пружності в надії на Бога, вона відновиться. І Церква підніметься ще з більшою силою.

Звісно, у складні моменти ми щось втрачаємо. Як же бути з цим? Саме поняття надії містить у собі не лише значення відновлення, а й відшкодування втраченого. Але хто відшкодує втрачені життя? Хто відшкодує біль? Хто поверне честь жінці, яку зґвалтували? Хто поверне сина матері?

Є те, що вже не повернеться. Але Бог обіцяє відшкодування. Він каже: «І надолужу Я вам за ті роки, що пожерла була сарана…» (Йоїл.2:25). Як же Він зробить це? Про це йдеться далі. Пророк Йоїл каже, що Святий Дух прийде на народ і огорне людей неймовірною силою.

І це дивовижна надія для нас — Бог обіцяє відшкодувати завдані збитки. Відшкодування тісно пов’язане з компенсацією. Наприклад, якщо суддя визначив, що комусь були завдані непоправні втрати, і вже неможливо повернути втрачене, він призначає певну компенсацію, яка може хоч трохи втішити постраждалого.

Мірилом людської справедливості є Бог. Він — досконалий Суддя й досконалий Спаситель. Жертва Його Сина була достатньою компенсацією. І усвідомлення того, що зробив Бог для нас, приносить утіху. Євангелія дає компенсацію через любов Господа. Бо такої любові більше ніхто не може нам дати.

Тому в такі складні часи ви, як Божі послідовники та служителі, маєте по-особливому відчувати ту важливість надії, якою є Бог. Бог хоче реставрувати серця, Бог хоче відновити ваші сили й компенсувати Своєю присутністю завдані вам збитки. У Книзі пророка Михея сказано: «Не тішся, моя супротивнице, з мене, хоч я впала, Сіонська дочка, проте встану, хоч сиджу в темноті, та Господь мені світло!» (Мих.7:8).

Сатана сміється з падіння Єрусалима, із його приниження. Але Ізраїль знає, у кому надія. Тому каже ворогові: «Не смійся, бо, хоча я й упав, але встану!»

Я не знаю, які саме моменти переживає кожен із вас. Але знаю, як багато труднощів переживають усі люди. А пастори церков особливо. Багато хто з них переживає духовну боротьбу, зазнає ворожого тиску. Часто сатана сміється з нашого служіння, бо він же знає, що ми переживаємо складні часи. Але нині ми маємо сказати дияволу: «Ти не смійся! Це правда, що в мене є велика боротьба. Правда, що я пережив великі втрати. Але я встану!»

І я переконаний, що маючи таку надію й таке сповідання, ми побачимо, як наше життя й служіння буде підняте на новий рівень. І ту кризу, яку ми переживаємо, Святий Дух використає для того, щоб зробити нас сильнішими.

Бог має щось велике для вас, українці. Ви станете служінням надії. Можливо, нині диявол потирає руки й каже: «Я переміг!» Але знайте, що жоден віруючий ніколи не програє в Господі. Святий Дух поміж нами, щоб реставрувати знівечені серця.

Для мене сильним підбадьоренням у складні часи є слова пророка Ісаї: «І буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають! І руїни відвічні сини твої позабудовують, поставиш основи довічні, і будуть тебе називати: Замуровник пролому, направник шляхів для поселення!» (Іс.58:11-12).

Хочу особливо звернути увагу на одну фразу — «замуровник пролому», — яка визначає одну з найбільших наших відповідальностей. Без цього не буде відновлення особистості, відновлення нації. Пролом — це дірка в мурі. Починається вона з тріщини. І якщо далі тиснути на стіну, то з’являється вже більший отвір, через який ворог може пробратися в укріплену муром фортецю. Коли отвір стає ще більшим, то весь мур може розвалитися. І вже не важливо, наскільки сильне у вас військо й наскільки міцні інші стіни. Якщо є пролом у стіні (у твоєму серці) — через нього заходить ворог. І він руйнує твоє життя та служіння.

Ворог може залишити в наших серцях смуток, біль, розчарування. Ми не повинні допустити, щоб дияволу це вдалося. Це зруйнує не лише нас. Це завадить нам виконувати головне призначення від Бога — навертати душі до Господа. Тому ми повинні шукати Господнього лиця й миру в серці, який приносить Його присутність. Бо відсутність внутрішнього миру — найстрашніша війна, яку людина переживає в житті. Ми не повинні допускати появи тріщин, а тим більше проломів у нашому серці. Ми маємо бути здоровими християнами, здоровими служителями — і тоді диявол не зможе поселити розчарування та ненависть у наших серцях.

Хай служіння Господу, служіння надії здійснюється людьми зі здоровими серцями. І якщо ви відчуваєте потребу в оздоровленні, усвідомлюєте, що десь є тріщина, яку варто полагодити, сьогодні найкращий момент для цього. Зробіть це з Божою допомогою, щоб ваше слово було словом оздоровлення для інших людей. Ісус Христос сказав: «Дух Господа на Мені, і Він помазав Мене звіщати рік Господнього змилування».

Усіма подіями, які переживають українці, диявол намагається пробудити в них, та й у всіх нас, ненависть, неприйняття, щоб зрештою знищити надію народу. З історії свого іспанського народу бачу, які негативні наслідки залишають війни — розділення, злобу, непрощення. Але ми, Церква, — інструмент для оздоровлення. Ми ті, хто має бути готовим стати в проломі за свій народ і проголосити рік Господнього змилування.

Тому вірю, що ця війна пробудить Церкву як ніколи раніше в історії. І вістка надії буде проповідувана аж до краю землі служителями, які пережили важкі часи й багато болю. Хоча й зазнали сильного тиску, але вони будуть реставровані, щоб проповідувати Слово надії та Слово відновлення.

Хуан Карлос ЕСКОБАР, Іспанія, проповідь, виголошена на звітно-виборній конференції УЦХВЄ

Благовісник, 2,2023